Я мешкаю в Красногорівці, під час воєнних дій нікуди не виїжджала. Я вдова, є двоє дітей, син та дочка, але я живу одна.

За останні роки найчастіше мені згадуються бомбардування та підвал. Нічого хорошого тут не було. Ми вижили завдяки гуманітарній допомозі від Фонду Ріната Ахметова та Червоного Хреста дуже вдячні. Я отримувала і грошову допомогу, щоб купити вугілля чи дрова. Без цієї підтримки я навіть не знаю, як би ми справлялися. Дякуємо їм велике і дай Бог здоров'я.

Я живу на третьому поверсі, до моєї сусідки залетів уламок, усередині все розбомбило. У мене того дня вилетіли шибки, потім Червоний Хрест допоміг нам усе відновити.

Ми ховалися у підвалі. 2014 року тут жах, що було. Обстріл не припинявся. Весь цей час ми сиділи та молилися.

Був епізод, коли неподалік нашого будинку впав снаряд і жінці знесло півголови. Я дуже переживала тоді. Був ще один страшний момент, коли я була на ринку і почався обстріл. Ми всі попадали, як оселедці. Це було дуже страшно.

Зараз відносно тихо, обстріли іноді чуємо, бо живемо у «сірій зоні». Щоразу, як починають бахати, так і зіщулюєшся. І знову біжимо до підвалу.

Мрію про щастя для своїх дітей та онуків, щоб більше не було війни.