Глущук Едвард, 9 клас, Гутянський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Яковук Галина Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 рік 4година  ранку… Почалася війна. Я прокинувся о 7 ранку та дізнався багато жахливих новин від рідних та з соціальних мереж. Люди панікували. Школярі мали дружно йти до школи, але війна все зупинила своїми холодними, жорстокими діями. Люди купували різні товари,  які знадобляться їм в найближчий час, збирали речі, документи або тривожні валізи  на екстрений випадок. На продукти в магазині стали високі ціни.

Ми робили закордонні паспорти на випадок, якщо все буде погано. Ми з татом закривали вікна картоном, щоб можна було вмикати світло ввечері або вночі, щоб цього не було видно з висоти, з неба.

Ми вчились на дистанційному навчанні, онлайн. Коли у нас вимикали світло, то ми вмикали генератор або інколи їздили  до бабусь і дідуся на обід або сніданок. Перші дні війни були жахливі, емоції також. Ще й досі на душі неспокійно! Війна триває і сьогодні! У нас заміновували мости та дороги, а потім їх підривали. Наше населення боялося ходити далеко в ліс по гриби або по ягоди. Під час війни я їздив в іншу країну, коли мав літні канікули. Наші селяни допомагали Збройним Силам України, як тільки могли: збирали кошти, пекли випічку ( пироги, хліб), ліпили вареники та відправляли на ЗСУ, на фронт.

Мій хрещений батько воював на Запорізькому напрямку. Зі своєю бабусею пекли разом хліб, багато хліба та ліпили вареники ( з бобом, картоплею, лівером).

У нашій школі відбувалися різні ярмарки, на які діти приносили продавати: вироби з дерева, картону, ниток, кекси, пироги, піцу, желе, чай, солодощі і ще багато всього, зробленого своїми руками. Продавали та гроші, які зароблялись на ярмарках йшли на ЗСУ, для наших захисників. Протягом 1000 днів війни було багато повітряних тривог, особливо у школі. Згадую, як колись діти у школі чекали дзвінок на перерву, а зараз вони надіються, щоб урок пройшов без тривоги. Колись школярі не хотіли йти до школи, а зараз не дочекаються ранку, щоб піти до школи.

Кожного дня з соціальних мереж ми дізнаємося багато нових, жахливих новин, пов’язаних з війною.

За ці майже 3 роки війни у моєму житті з’явилося багато нового, у мене з’явилося 3 кращих друга - 3 коти: Барсік, Тайсон та Тедді,  павич та голуб. Також у школі ми писали листи до наших захисників, які воюють за нас та нашу Батьківщину. За ці роки на літніх канікулах я був на озері, а до війни я бував на морі, на Чорному морі. Війна забрала у нас усіх багато можливостей. Я вважаю , що за ці 1000 днів війни змінилося багато чого: колись ми кожного вечора дивилися на літаки та рахували їх.  Ми знали, що вони українські і серед них була Мрія, а зараз немає Мрії і нема чого рахувати. 

Колись ми не могли уявити, що буде війна. А зараз живемо з нею вже 1000 днів. Ці 1000 днів пройшли швидко, але важко, вони запам’ятаються для всіх українців назавжди.

Український народ ніколи не забуде того, що йому зробили за ці 1000 днів. Для нас ось ці 1000 днів війни - це 1000 днів нескінченного болю, надії та оптимізму. Ми ці 3 роки загартувалися хоробрістю. Ця війна змінила нас усіх.  Декого вона назавжди позбавила домівки, декого кінцівок, частин тіла, декого здоров’я, а декого і найдорожчого, що є - життя! Українські міста будувалися десятиріччями, Україну будували українці, а якась війна частково знищила її  за 1000 днів. Я горджуся, що я українець з українським корінням. Коли я дивлюся в очі минулого, я точно знаю, що попереду нас чекає ПЕРЕМОГА!