Шумейко Поліна, 8 клас, Славутська гімназія №1

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гонтарчук Олена Вікторівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24.02.2022. Ця дата змінила багато що, і в серці кожного українця вона має свою окрему сторінку, щоправда не надто приємну для перечитування. Трохи більше трьох років тому, 24 лютого, уранці люди прокинулися не від будильника чи потреби йти на роботу, навчання, а від вибухів. О 03:40 того дня російські війська почали повномасштабне вторгнення на терени України.

Воно спричинило жахливі наслідки: посіяло тривогу, паніку, страх за своє життя і життя близьких. Багато українців втратили свій дім, місто, історію та спогади. Хтось втратив увесь свій сенс, бо загинули його близькі, а дехто й сам зазнав найстрашнішого - полону або власної гибелі.

Війна увірвалася у життя кожного - і всі одразу зрозуміли, що в минулому залишилися хвилини радості, що вже не буде так, як колись. Ми пізнали ціну мирного голубого неба, спокою, дитячого сміху… Були миті, коли здавалося, що не зможемо вистояти, але навіть у такі  хвилини люди знайшли у собі сили, щоб подати руку допомоги іншим та додати в цей нескінченний морок і пітьму трохи світла.

У перші дні війни мене огорнув безмежний страх. Я боялася. Боялася загинути, втратити дім, батьків, своє минуле і майбутнє. Але згодом, через кілька днів, зрозуміла: ми не самі.

До нас з батьками приїхали родичі з Дніпропетровщини, про чиє існування я й не здогадувалася до того моменту. Ми допомагали їм, а вони нам. Взаємна щира підтримка, співпереживання одне одному – це все неабияк допомагає, згуртовує і єднає. Своїм родичам ми надали окрему кімнату, я поділилася одягом зі своєю сестрою, адже ми однолітки. Мій тато допоміг з оформленням документів та пошуком роботи дядьку Сергію.

Ця підтримка стала рятівною для родини з Дніпропетровщини. Марійка змогла продовжити навчання у школі, у моєму класі, а батьки - адаптуватися до нових умов життя. Пізніше вони самі почали допомагати іншим переселенцям, уже як частина місцевої громади.

Ось так звичайні цивільні люди, які й самі мають страхи і переживання почали думати і піклуватися одне про одного. Волонтерська сила - це сила допомоги. Учителі плетуть сітки, влаштовують шкільні заходи та ярмарки для збору коштів на лікування постраждалих чи на потреби  військових.

Одна наша вчителька - пані Тетяна, після втрати свого сина на війні, щоб не зламатися від болю, стала волонтеркою. Вона збирає гроші на дрони, і в своєму Волонтерському центрі, разом з іншими на 3D - принтері виготовляють пластикові запчастини для дронів: корпуси, кріплення, лопаті. Усе це передається на фронт.

А ми, учні, також долучаємося до процесу: допомагаємо проєктувати моделі та стежити за роботою техніки. Дуже часто пані Тетяна організовує збори для фронту у своєму селі. Крім цього, вона організовує збори на інше спорядження та підтримує родини загиблих. Цей приклад показує, що навіть у великому горі можна знайти силу й надихати інших.

Особлива подяка військовим лікарям. Мій хресний тато Петро поблизу  Покровська потрапив під артилерійський обстріл - це було його перше бойове хрещення.

Це був дуже небезпечний момент: він втратив свідомість. Якби не їхній військовий медик, який вивіз його на квадроциклі, і не його перша допомога, напевно, я не мала б уже хресного.

Є й такі, хто підтримує не лише фізично і матеріально, а й морально. Це дітлахи.

Вони – як промінці сонця, у яких криється безліч пустотливих ноток і надія на краще й вільне майбутнє.

У школі ми постійно малюємо малюнки, пишемо листи підтримки, плетемо браслети і передаємо це все на фронт. У нас у кожному класі є батьки, які нас захищають, і, на жаль, у багатьох тати стали ангелами - охоронцями. Завдяки таким простим вчинкам ми стаємо теж волонтерами.

Ми об’єдналися, і ця сила – щось надзвичайне. Кожен з нас небайдужий. Це доказ, що допомога не має віку, а добре серце може змінити багато.

Війна навчила нас не лише цінувати мир, а й бачити в кожному можливість для добра. Допомога стала для мене символом справжньої сили – тихої, щирої, незламної. Сили, яка змінює життя. І саме вона, ця сила допомоги, дає віру в ЗСУ і надію на Перемогу та прекрасне майбутнє.

Слава Україні!