«У нас було все, а тепер напевно – нічого», – зітхає Людмила Свистуненко із Сєвєродонецька. Каже, що про те, що почалася війна, вона дізналася, коли 24 лютого прийшла на роботу. За кілька годин місто вже почали обстрілювати артилерією. З нового району, який більше зазнавав обстрілів, люди почали переїжджати до родичів у старий район. Жінка каже, що сім'ї були дуже великі і доводилося жити багатьом людям в одній квартирі. Коли були обстріли, люди спускалися в підвали, де вже обладнали лежаки, винесли матраци, подушки, теплі речі. У будинок до Людмили прилетів снаряд і вибило два панельні блоки. Після цього вона з рідними вирішила виїжджати, і все її колишнє життя вмістилося у дві сумки. Її діти знайшли у знайомих у Запоріжжі квартиру, де зараз живе жінка. Вона каже, що тут спокійно, але це місце не можна назвати домом, де вона прожила все життя. А чи буде куди повертатися вона не знає.