Війна зруйнувала всі наші плани на майбутнє. Ми з донькою в чотирнадцятому році вже залишили рідну домівку в Макіївці та почали будувати нове життя в Краматорську. Все почало налагоджуватися, але  несподівано знову почалася війна.

З перших вибухів 24 лютого я зрозуміла, що цього разу буде ще гірше, але деякий час ще сподівалася, що  вдасться пересидіти вдома.

У місті одразу зникли продукти, ліки, пальне. Ціни стали космічними. Постійно лунали сирени та регулярно бахало. Моя одинадцятирічна донька навіть бачила у вікні спалах від збитої ракети. На вулицю майже не виходили, багато часу сиділи в коридорі. Роботу я залишила, і ми вирішили виїжджати.

Дорога на захід була складною, їхали дві доби. З собою ми взяли лише найнеобхідніше. В селі у Вінницькій області знайшли будиночок, де тепер проживаємо ще із двома родинами. Хатка без умов, але це все одно краще, ніж сидіти під обстрілами.

Дуже зворушило відношення до нас власників будинку й інших мешканців села. Всі до нас приязнені, намагаються чимсь допомогти. Хазяї постійно приносять якісь продукти та намагаються покращити нам умови проживання. Про гроші навіть чути не хочуть! Я навіть ніколи не думала, що навколо стільки небайдужих людей. Ми всім дуже вдячні.