Я народилася і жила в селі Качкарівка Херсонської області. Працювала дояркою. Трьох діток виростили з чоловіком покійним. А тепер війна нам не дає жити так, як хотілося б.
З новин дізналася, що почалася війна. Ми з моїм співмешканцем поїхали відвезти документи, щоб отримати гроші. На заправці дізналися, що війна, і повернулися. Ми і досі вдома.
Немає у нас світла до сьогодні. Дякуємо, що в нас хоч була гуманітарна допомога. Ми сім місяців не отримували пенсію, а потім нам заплатили, і ми скупилися.
Городи садимо, сапаємо. Усе, як звичайно, от тільки через сім кілометрів стоять прокляті рашисти. А що тут зробиш?
Душа кров’ю обливається за наших хлопців! Ми їм їсти готуємо. Але ж війна є війна. Усім важко.
Перемога буде за нами. Українці переможуть, і буде все добре: будемо потихеньку відбудовувати країну і допомагати, чим можемо.
