Я народилася і жила в селі Качкарівка Херсонської області. Працювала дояркою. Трьох діток виростили з чоловіком покійним. А тепер війна нам не дає жити так, як хотілося б. 

З новин дізналася, що почалася війна. Ми з моїм співмешканцем поїхали відвезти документи, щоб отримати гроші. На заправці дізналися, що війна, і повернулися. Ми і досі вдома. 

Немає у нас світла до сьогодні. Дякуємо, що в нас хоч була гуманітарна допомога. Ми сім місяців не отримували пенсію, а потім нам заплатили, і ми скупилися. 

Городи садимо, сапаємо. Усе, як звичайно, от тільки через сім кілометрів стоять прокляті рашисти. А що тут зробиш?

Душа кров’ю обливається за наших хлопців! Ми їм їсти готуємо. Але ж війна є війна. Усім важко.

Перемога буде за нами. Українці переможуть, і буде все добре: будемо потихеньку відбудовувати країну і допомагати, чим можемо.