Мені 59 років. Живемо з чоловіком у Новокам’янці. Були тут постійно, нікуди не виїжджали. 

В перший день війни сильна тривога була. Не знали, що робити, чому воно до нас прийшло і чого від нас хоче.

Тут орки були. Вони інколи нам справляли світло, а потім ми чотири місяці були без електрики. 

Воду нам завозив фермер із сусіднього села. Звісно, важко було, а згодом наші почали підвозити гуманітарну допомогу. Вижили.

У мене здоров’я погіршилось. Серцебиття прискорилося. Дуже схудла, коли в нас росіяни стояли - вагу скинула різко. Важко було, звісно, але все одно треба жити. 

Я думаю, що скоро все закінчиться – і ми будемо самі хазяйнувати. Більше не будуть над нами росіяни панувати.