Ми сім’я з Херсона. З початком окупації були змушені виїхати з рідного міста я, чоловік і діти. Ці нелюди проводили обшуки, катували людей, викрадали. Жити там було небезпечно. Батьки залишилися, бо не мали змоги виїхати.

Коли Херсон визволили, почалися постійні обстріли просто біля дому. Жити там стало нереально. Садок поруч із нашим будинком був зруйнований, його знищили. Обстріли не вщухають і зараз.

Ми змушені знімати житло, воно дуже дороге, але діватися нікуди. 06.06.2023 після підриву Каховської ГЕС наш район був першим, який пішов під воду. Його більше немає взагалі. Ми залишилися без дому. Перед війною ми взяли житло в кредит, але його також затопило. Залишився лише димар.

Я не знаю, як жити далі. У нас не залишилося нічого. Усе наше життя зникло - жодної фотографії, жодних речей, техніки, нічого. Чоловік зараз служить на фронті, на нулі. Там справжнє пекло, яке неможливо передати словами. Я молюся за нього щодня.

Нещодавно ми забрали до себе бабусю, їй 84 роки. Вона також втратила житло. Через пережите у неї стався інфаркт, вона потрапила до лікарні. Нам дуже важко.

Початок окупації в Херсоні - це був суцільний страх. Але попри все ми тримаємося. Піклуємося один про одного і намагаємося вижити, навіть коли здається, що сил уже немає.