Моя дванадцятирічна донька дуже любить малювати та створювати поробки своїми руками. Вона має справжній талант до малювання, але зараз її найбільша мрія — просто знайти друзів.

Наше життя змінилося на сто відсотків. У нас не стало ні власного житла, ні того життя, що було до війни. Ми були вдома, коли від вибухової хвилі наш будинок був пошкоджений. З того часу майже кожну ніч у Дружківці ми з дитиною бігали на перший поверх, ховаючись від вибухів. З початку війни донька стала ізольованою та зовсім несоціальною. Спілкування в школі та з друзями тепер лише онлайн. Вона перестала любити гуляти, і мене це дуже лякає.

Коли почалася дитяча евакуація з Дружківки, ми переїхали до Харкова. Нарешті тут можна проспати всю ніч і не почути вибухів. Можна гуляти на вулиці і не боятися дронів, але спілкування у дитини все ще немає.