Виїжджала [з міста], тому що в мене був інфаркт, і я боялася повторного. На самому початку до мене додому приходили та ставили крапельницю. Чоловік поруч, онук, у центрі живе дочка з дітьми. Старша донька взагалі виїхала, а менша поїздила, побігала та приїхала знову в Мар’їнку.

Усе скло вилетіло, на горищі в нас досі не вставлене, там балкон, досі картоном забито. Влучив снаряд, коли ми були в підвалі. Коли прилетів снаряд і розірвався в городі, у дворі гуляли кури. Тоді, напевно, зо два десятки курей розірвало осколками. Ось це дуже запам’яталося.

У нас найбільша проблема з водою. Води майже немає. Справа в тому, що ми живемо біля Щурівки, майже на околиці Мар’їнки, і сюди вода практично не доходить.

Із паливом теж проблеми, тому що ми його купуємо, хоч чоловік і пропрацював пів життя в шахті. Справа в тому, що тепер шахта № 5-біс [ «Трудівська»] відійшла туди, і ми вугілля не отримуємо, треба купувати. Але поки ми пенсію зберемо, щоб купити машину вугілля... Ще й дров треба прикупити. Із цим дуже важко.