Ми міцно спали всією вдома. Я почула гучні вибухи та швидко почала будити чоловіка. Він питає що трапилося? Я йому відповіла, що почалася війна. Він каже, та спи то тобі щось приснилося.

І от ближче до обіду він в це повірив, коли на власні вуха почув серії вибухів.

Ми до 9 березня були вдома, моя нервова система вже не витримувала, і ми почали шукати вихід як виїхати з під обстрілів. У нас майже не було чого їсти, адже доставити якісь продукти до нас не могли.

Ми вирішили виїжджати і довелося йти пішки 15 км, щоб виїхати поїздом до точки призначення.

Під час війни зіткнулися з труднощами. Шукали машину, волонтерів, котрі могли доставити їжу.

Війна змінила життя і ми стали міцнішою родиною, ми разом. 

У чоловіка є постійна робота, у мене сезонна. Маю інвалідність по цукровому діабету - інсулінозалежна. Мали своє кафе. Хотілося б змінити все.

Приємним моментом була поміч друга, дякуючи якому, ми евакуювалися. Та допомогали нашим прекрасним воїнам ЗСУ.

Про війну нагадують уламки, які розбомбили наш дім.