Зранку ми прокинулися, почули, що війна, і поїхали на заправку. Бачили ракети, які летіли на Миколаїв. 

Коли були в окупації, у нас їжа була своя: картопля, цибуля. Гуманітарну допомогу нам не привозили тоді. 

Шокувало те, що окупанти часто до нас заходили, кругом рилися, заглядали, шукали зброю. 

Звісно, все це було неприємно і на психіку дуже тиснуло. Діти з онуками виїхали в кінці квітня, а ми залишилися тут. У нас і зараз стріляють, стреси сильні. А мені ще й зробили операцію з онкології. 

Хочеться, щоб наші швидше прогнали росіян. А взагалі, ми навіть не можемо дивитися в завтрашній день. От учора вночі до людей прилетіло. То про майбутнє навіть нічого й сказати.