Мені 58 років, працювала і жила в селі. Була приватним підприємцем. Виїхали ми 11 травня, тому що почалися обстріли, загинула добра знайома. Ми поїхали в Запоріжжя, там прожили чотири дні в хостелі. Знайомі в Київській області нам знайшли хатину, де ми живемо до цього часу.

Я  не працюю. Не закривала ФОП - сподіваюсь, що можливо, відновлю торгівлю. Чоловік - пенсіонер, тож грошей не вистачає. Не можемо обігрівати - топимо дровами. 

В селі, як в селі: немає туалету, ванної кімнати, але якось виживаємо.

У нас був свій будинок гарний, а тепер залишилися без нічого. Та найбільше шокує загибель односельців. Важко про це говорити. В автомобіль завантажили одяг, а більше нічого не брали.  - так і виїхали. Все залишилося там.

Поки що не уявляю, що буде далі. Повернутися ми не можемо - наше село повністю розбите.