Не дивлячись на втрату роботи і обстріли, Лідія залишається вдома. Вони з чоловіком виховують онука, поки його батько боронить країну

Ми живемо близько біля міста. Як тільки все почалось, у нас ще працювали магазини, була змога закупити продукти. То ми своєю машиною поїхали, все, що могли, закупили. Водою запаслися. 

У нас були дуже сильні обстріли і руйнування домів. Місто дуже близенько, його обстрілювали. По тижню-два то світла, то газу не було. Було страшно, бо кожну хвилину невідомо, що буде.  

Люди згуртувалися і намагалися допомагати один одному. Нам привозили хліб, давали гуманітарну допомогу час від часу. 

Приємно, що співробітники нашої адміністрації місцевої не залишали село, навіть під обстрілами привозили хліб. Такі вчинки достойні похвали. Не кожна людина на таке погодиться. 

Мене вражають наші хлопці-військові, їхні героїчні вчинки. У нас блокпости були близько, і ми кожного разу, коли в місто їздили, старалися їм щось приготувати, якісь пиріжки спекти. Дивишся на них – вони всі наші діти, всіх жалко, всіх хочеться обійняти. Це не висловити зараз словами. 

Мені до пенсії залишилося два роки, а я з початком війни залишилася без роботи. Син там, де мають бути всі громадяни України, які бажають миру. Онуку 13 років, він зараз живе зі мною і моїм чоловіком. Чоловік - медик. Вони вахтовим методом працювали по тижню.

У нас вдома майже нікого не залишилось, усі - хто де. Дитина без батьків росте, батьків немає поряд. Настільки було страшно - у нас вікна летіли, двері випадали… 

Не знали, куди йти ховатися: чи в підвал, чи в хату, тому що біля нас вибухали снаряди різні, навіть фосфорні. Це дуже важко передати словами. 

Хочеться, щоб війна прямо зараз закінчилася, але ми розуміємо, що це дуже тяжко. Хочеться надіятися, хоч би через рік. 

Я маю надію, що всі повернуться додому, і ми будемо відбудовувати все, що зруйновано, допомагати один одному і далі намагатися жити. Розумію, що ми не зможемо повернутися до того життя, яке у нас було, тому що люди і психічно травмовані, дуже тяжко все пережити. Але будемо  намагатися жити і щось робити для відновлення України.