Близько трьох місяців у Афанасіївці ніде було взяти харчі. Люди щиро раділи, коли окупантів погнали, а в село приїхали ЗСУ

Миколаївка, Снігурівка, Афанасіївка – ми всі були в окупації. Я з села Афанасіївка. Нам тут хати обстрілювали.

Як окупанти напали на Снігурівку, вони знущались над людьми, машини забирали, скотину палили, по хатам ходили. В нас такого страшного не було, але й нічого хорошого не було.

Нам було нічого їсти – ні хліба, нічого не було. Ми страждали більше трьох місяців, а потім почали потрохи «гуманітарку» отримувати.

Я ніколи не думала, що росія нападе на Україну і в нас таке буде коїтись. Нашу місцевість навіть після звільнення вже на Паску обстріляли. Ми бачили вибухи, бачили, як елеватор горів у Снігуріці, і будинки горіли. Тоді багато людей загинуло. Коли жнива починалися, окупанти літаками поля спалювали, напевно, щоб ми не могли зерно косити.

Звичайно, ми раділи, коли ЗСУ прийшли. Люди їжу нашим хлопцям несли, дякували. Зараз мінери працюють в селі, бо багато заміновано і люди підриваються.

Син мій аж в Норвегію виїхав, онука також поїхала. Люди всі потікали: одні старенькі залишилися, а молоді немає що тут робити. Моя думка така, що треба про мир домовлятись, так не може тривати.