Мені 53 роки. Я жила з чоловіком у Харківській області. Ми виїхали звідти до окупації. Наше село вже звільнили, але ми поки що не плануємо повертатися. Мешкаємо у Жовтих Водах. Тут живе моя мама і брат. Хочеться додому, хоча нам і тут непогано. Отримуємо гуманітарну допомогу і соціальні виплати. 

Про початок війни ми дізналися з телебачення. Не думали, що все буде настільки серйозно і затягнеться так надовго. Виїхали спонтанно, після влучання снаряда у сусідній будинок. 

Нещодавно ми їздили додому. Повернулися звідти пригнічені. Будинок пограбований. Вікна розбиті.

Шокує те, що люди гинуть. У нашому селі загинула мама з двома дітьми. Після прильоту їх засипало землею в погребі. 

Я онкохвора, лікуюся в Кривому Розі. Мені безкоштовно зробили операцію. Я дуже вдячна лікарям. 

Ми зрозуміли, що матеріальні речі – не головне. Навчилися обходитися мінімумом речей. Стали цінувати життя й по-іншому ставитися до людей.  

Надіємося на перемогу. Ходимо до церкви, молимося за наших військових. Віримо, що скоро все скінчиться. У село почали вертатися люди. Відновлюють свої будинки.