Горбань Алла, вчитель, Валявський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Городищенської міської ради Черкаської області

«1000 днів війни. Мій шлях»

Здавалося, ще вчора ми вдвох пили каву,  сміялися , будували плани на майбутнє,  мріяли , а потім настав день, що зруйнував мій світ, у якому ти був не просто присутній, був  його душею.

У моєму житті з'явилося страшне слово «ніколи».

Смерть  ̶  це загальнолюдське поняття, але коли втрачаєш рідну людину, то болить саме тобі. Пече, ниє, щемить… Це сталося не за мить, а відтоді, коли в моїй країні розпочалася повномасштабна війна. Життя змінилося, з'явилися нові ролі  ̶  дружина захисника та мама захисниці. Агресія, непорозуміння з оточуючими,  істерики  ̶  стало моєю  буденністю.

Війна має страшні наслідки, часом, навіть невидимі. Поранення, госпіталі, лікування, очікування, розпач, надія ввірвалися вихором у нашу сім’ю.

І ось дзвінок , який назавжди змінив моє життя. Не могла повірити в те , що сталося. Здавалося, це був кінець! Мій світ зруйнований… І тільки одне питання: «Як жити далі?».  

Ненависть , байдужість, страх,  помста поселилися в моєму серці.

Так проходили день за днем, місяць за місяцем, життя перетворювалося на існування. Біль не минав, а ставав ще сильнішим. У найважчі хвилини поруч були діти, які оберігали від усього, що відбувалося навколо.  

«Так далі тривати не може, ̶  промайнула думка. ̶  Щось треба  змінювати або хоча б розібратися в собі».

Війна забирає найдорожче. Я розумію, що ворогові тільки це й потрібно  ̶  зломити нас , знищити. То що ж я можу зробити ? Вистояти і жити далі ! Іду до Храму , Всевишній дає сили. Була впевнена, що можу тільки ненавидіти . Але ні, умію ще й любити завдяки тобі, мій рідний!

У мене з’явилося бажання  жити за нас двох.

Моя любов до тебе, дітей, батьків, рідних, моїх учнів, до Батьківщини , рідного слова витіснили ненависть з мого життя. Із кожним днем мої почуття стають лише сильнішими, мій Янголе! Відчула зміни: з'явилися перші плани, почала посміхатися , посадила квіти, знову почала читати книги, мріяти.  

Основне правило мого виживання  ̶  залишитися людиною , люблячою людиною, а не тим нелюдом, що руйнує все навколо.

Час не лікує. Мій біль перетворюється в теплі спогади. Вірю, що настане момент і я скажу: «Коханий, я живу, а не існую!».