Кожушко Анастасія, 9 клас, Комунальна установа "Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 29" 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шевченко Ольга Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Коли я була маленька, моя прабабуся весь час повторювала: «Головне, щоб не було війни». Тоді я не розуміла важливості цих слів, але 2024 року усвідомила на повну їхній зміст.

Вранці 24 лютого 2024 року  нас розбудила бабуся і сказала, що почалася війна, уже бомби падають на Харків.  Близько до вечора моє місто було окуповане російськими загарбниками. Вулицями йшла важка техніка: танки, військові машини, бензовози. У мікрорайоні, де я живу, немає бомбосховища. Ми з родиною ховалися в підвалі, від великої кількості людей і тварин деяким ставало зле.

У той складний час, за відсутності військових, цивільні сумчани об’єдналися і стали разом проти окупантів. Тривали вуличні бої. Оборону вдалося втримати.

…Війна принесла багато горя. У моєму місті зруйновано будинки, а разом з ними – людські долі, плани на майбутнє, мрії. Нині збільшилася кількість вибухів та прильотів по місту, багато постраждалих, багато загиблих. Частина сумчан виїхала з міста. Але при цьому всьому жахітті життя продовжується. У моєму місті народжуються діти – майбутнє нашої держави.

Щодня, незважаючи на довготривалі тривоги, ми з однокласниками здобуваємо знання, адже Україні потрібні розумні українці.

Саме нам відбудовувати Батьківщину – сильну, блакитнооку, щасливу, барвисту. А ще я продовжую удосконалювати свою майстерність у плетінні з бісеру. Із задоволенням дарую симпатичні яскраві фігурки з частинкою власної душі знайомим і близьким, розуміючи, як важлива в цей скрутний час увага і підтримка.

Ця війна показала, що наша нація сильна і незламна. А мої земляки готові відчайдушно й надалі боротися за краще майбутнє  нашого міста, неньки-України.