«У моєї дитини від переляку почалися проблеми зі здоров’ям»

Батьки і дитина – їхнє життя і здоров’я хвилювали Інну, мешканку Новгородського, найбільше під час війни. Літні люди не захотіли залишати рідний будинок навіть під обстрілами, а сина довелося довго лікувати від переляку та його наслідків у лікарнях.

Батьки були у Слов’янську, тому ми ще більше відчували паніку та страх, коли окупували Слов’янськ. Розуміли, що допомогти особливо нічим не можемо. Батьки похилого віку, відмовилися виїжджати не тому, що їм не хотілося, а тому, що вони фізично не могли й боялися покинути будинок.

Коли були сильні бої, ми виїжджали до Слов’янська; його на той час уже звільнили. Потім виїхали звідти у червні-липні. Але коли в нас розпочалися обстріли «Градами», ми виїжджали до батьків.

Як ми жили? Продуктів не було, не дозволяли якийсь час завозити продукти харчування. Усе це вигрібалось із магазинів. Ми розуміли, що завезуть, а все одно була паніка.

Стріляли, а ми іноді й не чули. Як біжать до підвалу – так і ми біжимо. Якось ми стоїмо, закриваємо консервацію, працюють пральна машинка й пилосос. І в нас починають тремтіти підлоги! Тоді ми зрозуміли, що щось не так. Ми тільки встигли з третього поверху спуститись на другий, як усе закінчилося.

Ще був епізод. Зі Слов’янська йшла колона, а я саме дитину возила по лікарнях. Ішла колона, я стояла між Новгородським і Дзержинським [Нью-Йорком та Торецьким] на блокпості. Я стою на цих плитах найперша. Раптом солдати хапають автомати й біжать, кричачи, що наступ. І, виходить, що я назад не можу поїхати – за мною колона, і вперед я не можу поїхати, бо якщо зараз рвану, то мене можуть обстріляти.