Коли літаки почали чіпляти дахи п’ятиповерхових будинків, ми зрозуміли, що почалася війна. Почали стріляти так, що шибки тремтіли, діти почали боятися. У нас сумка напоготові стояла з їжею та теплими речами.
А куди тікати? Жодного бомбосховища. Усі підвали не призначені ні для чого. Отоді стало страшно.
У нашому селищі були ті, хто мешкає на околицях і кому скло побило, дах. Усі люди зробили ремонт власним коштом. Траплялося, у двір прилітали або осколки, або бомби, я не знаю, що воно таке.
