Я жила у Луганській області. У перший день війни я їхала потягом у додому. Коли приїхала, дізналася, що в мій будинок влучила ракета. Я залишилася без квартири, і було важко зрозуміти, що робити далі. 

Почалася окупація. Не було води, світла, газу. Кожен день здавався випробуванням: як приготувати їжу, як вижити, як залишитися людиною серед цього хаосу.

Я поїхала до батьків у село, щоб хоч трохи відчути безпеку. Там були і продукти, і тепло. 

З часом ми виїхали через Європу. Моя родина зі мною, і це додає сил. Кожен день чекаємо миру, мріємо про дім, який залишився десь там, у Луганській області, і віримо, що колись зможемо повернутися.