У перший день вторгнення я був вдома. Обстріли почались наступного дня. Росіяни наступали на Луганщину. Я думав, що їх виженуть з нашої землі. У мій будинок прилетів снаряд, мене діставали з-під завалів. Я не встиг нічого забрати з собою, взяв лише одну сумку. Волонтери вивезли мене з дружиною до Київської області. Там вже був мій син з Харкова. Потім ми переїхали до Харківської області. 

Мого села більше немає. Зараз для мене головне, аби була їжа. Я отримую гуманітарну допомогу, якось виживаю на пенсію. Вірю, що все зміниться на краще. Дуже хочу, щоб ЗСУ перемогли та ми втримали наші території.