Війна мене застала в Дружківці. Я відразу зрозуміла, що почалось вторгнення. Прийшла до школи, де працювала, а там нікого не було. Подруга сказала, що в її квартирі вилетіли вікна. Я не могла прийняти цей жах. Потім у місті не стало води. Пів року я носила воду на восьмий поверх, бо ліфти не працювали. Мій чоловік не може ходити, тому він не міг мені допомогти. Також у місті не було газу, було дуже тяжко.

Біля мого будинку був приліт. Я спала у той момент, коли полетіло скло від вікон. Мене дивом не поранило. 

Я евакуювалась до Польщі до доньки та онучки. Потім ми разом приїхали до Чернівців. Зараз я чекаю тільки мирного майбутнього для своєї доньки та онучки. Дуже хочу повернутись додому.