Коли почалася війна, я спочатку взагалі не зрозуміла, що робити. Просто сиділа на ліжку, не вірила. Обстріли були щодня. Магазини і аптеки не працювали. Воду я набирала в річці. Медикаментів і продуктів у місті не було взагалі. Я жила у приватному будинку, мене це врятувало від холоду і голоду. Їжу я готувала на мангалі.

Снаряди прилітали зовсім поряд. В одному будинку вибило всі вікна. Я тоді подумала: "Якщо наступний - до нас, я не встигну навіть сховатися". Було справді страшно. Люди почали виїжджати. Я теж поїхала. Навмання - куди вийде. Просто хотілося вижити. Було почуття, що назад не повернуся. Після виїзду у мій будинок прилетів снаряд.

Сусідка померла після поранення. У будинку залишались мої батьки - вони вижили. 

Я зараз живу у Волинській області.  Вже адаптувалась, але дуже хочу повернутись в Маріуполь.