Я жила в Лисичанську разом з чоловіком і двома дітьми. Коли почалися обстріли, ми спочатку сподівалися, що все швидко закінчиться, але вибухи ставали все сильнішими. Дітям було страшно, і мені теж. Згодом у місті зникла вода, не стало світла і газу. Ми якось намагалися справлятися, але кожен день ставав все важчим. 

Обстріли тривали, і було незрозуміло, коли можна хоча б спокійно вийти з дому. 

Коли вибухи стали зовсім сильними, ми вирішили виїжджати. Зараз ми в Черкасах. Чоловік воює. Ми з дітьми чекаємо на нього і сподіваємося, що скоро все закінчиться.

Дуже хочу додому. Хочу повернутися до Лисичанська. Дуже сумую за рідним домом.