Мені 71 рік. Я з чоловіком живу в місті Слов’янськ. У чоловіка інвалідність, тому ми не виїхали. З цієї ж причини не спускалися в підвал під час обстрілів. Діти роз’їхалися. Ми телефонуємо один одному.

Про початок війни дізналися по телевізору. Згодом у місті не було ні води, ні світла, ні газу. Долали труднощі разом з сусідами й знайомими, які залишилися. За цей час ми стали як рідні.

Хочеться, щоб швидше закінчилася війна, щоб ми жили спокійно у вільній Україні.