До війни я жила в Оріхові. З перших днів війни було дуже страшно. Я боялась за дітей-військових. Вони були у Бердянську. У мене був стрес. Треба було забрати онука. Мій чоловік поїхав туди відразу. Тоді ще можна було заїжджати в Бердянськ. Ми забрали онука. У місті були сильні бої. Ми все чули, бо літало все. 

Ми виїхали евакуаційним потягом. Я закрила квартиру і не думала, що туди вже не повернусь. Зараз із родиною живу в Черкаської області. 

Мій син загинув. Ми його поховали в лютому. Не знаю, як це пережити. Онук буде рости без тата. Я сподіваюсь, що скоро війна закінчиться. Хочу бачити стабільне майбутнє у нашій країні.