Обиденнікова Марина Олегівна, вчителька української мови та літератури НВК №1 м. Добропілля

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

У мене одне життя , а тому я маю прожити його достойно, пройти крізь всі випробування і врешті бути щасливою!

Та чомусь доля розпорядилася так, що я, як і мільйони інших українців, маю пережити найжахливіше — війну. І ця негідниця вперше нагадала мені про себе у далекому 2014 році в Донецьку.

Тоді звуки вибухів, пожежі, літаки та завіси з чорного диму зіпсували мені найщасливіші студентські роки. Тепер, з моменту повномасштабного вторгнення, війна поступово забирає різнобарвне дитинство уже моїх дітей.

23 лютого 2022 рік… Вечір… Я збираю свою дитину в садочок, готуюся до уроків в школі, планую літню відпустку з чоловіком і навіть не здогадуюся, що на мене чекає вранці… Вибухи, сяйво, новини про те, що РФ почала так звану «спецоперацію» на території України, а далі загули сирени… А далі страх, невизначеність, біль, смуток, розчарування… А потім безсонні ночі з молитвою до Бога і всіх святих за життя дітей, підвали, сльози і щоденна надія на те, що незабаром буде мирним українське небо.

Моє життя розділилося на «до» та «після». І це «після» змушує тільки зі сльозами на очах згадувати щасливе і незабутнє «до», яке надихає до написання поезії.

За крок до війни ми чекали —

Настане квітуча весна,

Нас темная ніч чарувала,

З Дніпром обіймалась Десна.

Матуся казки шепотіла,

В колисці дитина спала,

Струна у гітари тремтіла,

У лузі калина цвіла.

За крок до війни ми кохали

Аж серце тремтіло в грудях!

Додому щодня поспішали,

Гуляли по рідних стежках…

За крок до війни ми співали

Свої українські пісні,

Нам зорі з небес посміхались

Та білі ромашки рясні.

За день до війни ми сміялись —

Не знали свого майбуття,

Ми вірили і сподівались,

І щастя було почуття.

За крок до війни... Дуже мало....

Вночі вже сирени гули....

За ніч до війни мирно спали,

За день до війни ми жили!

Я вдячна Богові, що я живу, що живі та здорові мої батьки, донечка і новонароджений синочок, мої бабуся та дідусь.

Чому мені дісталася доля пережити війну? Може, тому що я сильна?! Ніхто не знає… Але я точно впевнена, що у мене одне життя, а тому я маю прожити його достойно, пройти крізь всі випробування і врешті бути щасливою!