Я живу в місті Охтирка Сумської області. Про початок війни дізналася від родичів. Потім подивилася новини. 

Під час обстрілів було дуже страшно. Особливо, коли літаки скидали бомби. А ще я дуже хвилювалася за меншого сина. Він з 2011 року служив в Охтирській військовій частині. Перші п’ять місяців повномасштабної війни був на фронті. Приїхав додому сивий. 

У мене не було великого запасу продуктів, бо я не вірила, що війна почнеться. Проте не голодувала. На нашій вулиці безкоштовно видавали хліб. Також я отримувала на старшого сина, інваліда другої групи, гуманітарну допомогу від Червоного Хреста і Фонду Ріната Ахметова. Велике їм спасибі. 

Я до сих пір намагаюся не ходити далеко від дому, бо невідомо, куди й коли може прилетіти ракета чи безпілотник. 

Дуже багато людей загинуло. Хочеться, щоб якнайшвидше настав мир. Війна має закінчитися нашою перемогою й виходом на кордони 1991 року.