В перший день війни було жахіття. Я бачила у вікно, як воно летіло, ті «Гради», чи як вони називають це. Я була в шоці, не могла сидіти, поки не уїхала з Родинського. У мене була істерика, я не знаю, що в мене було. Я взагалі боялася. І всі в моїй сім’ї бояться, усі лякаються: внучка, дочка і син.

У мене хата там розбита - буде текти, як буде дощ. Там стеля впала у двох кімнатах. Чоловік помер давно. Хто буде мені його робити? Ой, Боже мій! Ми хотіли, щоб розквітало наше майбутнє, щоб ми жили, як люди, а не ховалися десь по закутках. Щоб наші хати були.