6 березня 2023 року — день, який Леонід Рижков ніколи не забуде. Їхав по воду та хліб. У його машину влетіла ворожа міна.  Вижив — випадково. Осколки досі в тілі. Поруч сиділа дружина друга. Жінка отримала тяжке поранення — втратила око.

До повномасштабної війни Леонід мав велике господарство у Часовому Ярі Донецької області — батьківську хату, пасіку, свійських тварин. Та усе це знищене росією. Вулиця, де він жив, вигоріла вщент.

Леонід переїхав у квартиру доньки у Дніпрі. В його історії — біль тисяч українців, які опинилися в епіцентрі війни. Інтерв’ю з Леонідом записано в гуманітарному хабі. Сюди він приходить й заради людського тепла. Поруч — знайомі земляки, з якими разом переживає втрати. «Їду, щоб побачити когось живого», — зізнається він. Найбільша надія Леоніда — це його онук Дмитро, який служить. «Щодня чекаю, щоб усе це закінчилось…», — каже чоловік.