У перший день війни у мене почалась панікувати, бо донька була в Ізюмі на навчанні. На щастя, вона встигла виїхати звідти. Потім я вирішила з нею евакуюватись до Івано-Франківської області. Не розуміла, що з собою брати. Там нас прийняли добре, але через три місяці я скучила за рідною домівкою, тому ми повернулись.

Ракети прилітають у місто й зараз. Коли було влучання в піцерію, я була вдома. Дуже злякалась, це був жах.

Я працюю у лікарні. Часто бачу багато горя, наших поранених військових. Багато переселенців з Бахмута мешкають у Краматорську - мені дуже шкода цих людей. Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться. Хочеться лягати спати під мирним небом.