До початку повномасштабного вторгнення Анна жила в Запоріжжі. Її батько та брат - в селі, неподалік обласного центру. Вже 4 березня рідні опинилися в окупації. 

"Танк став біля будинку. Повернув дуло до хати. Брат і батько попрощалися з життям. Думали, що відкриють по них вогонь. Військові шукали зброю. Їздили по будинках.

Мого брата вивіз родич. Брату на блокпостах погрожували. Перед ними була машина. Хлопцю розстріляли колеса. Батько виїжджати не захотів", - розповіла жителька Запоріжжя Анна. 

Вона долучилася до молодіжної організації "Запоріжсталі". На базі підприємства був організований волонтерський центр, де приймали переселенців.  

"Людей було багато. Вони їхали на розбитих машинах. Втомлені. Майже без нічого. Ми їх зустрічали в шелтері. Кожен приїжджав зі своєю історією. У когось вбили чоловіка. У когось підірвалася на міні дружина. Люди приїхали до іншої реальності. У нас були лікарі, юристи. Місцеві несли одяг, взуття, суміші. 

Запоріжжя досі під обстрілами. І найстрашніше, що люди звикли до цього. І багато хто до сховищ навіть не спускається", - говорить Анна.