Тарасенко Світлана Василівна, вчитель, Нерушайський ліцей Татарбунарської міської ради

«1000 днів війни. Мій шлях»

Любій сестричці, Садомі Тетяні Василівні,

майстру – сержанту Державної спеціальної служби транспорту,

військової частини Т0410 присвячується.

Тетяна, Танюша, Таня, а для мене, своєї молодшої сестри-близнючки,  «Таньок » завжди була янголом - охоронцем. Це маленька, тендітна жінка, прийшла всі кола пекла та не зламалася. Доля не була до неї  занадто прихильна. У 33 роки, залишившись вдовою, виростила і підняла на ноги маленького сина сама, зберігши вірність своєму чоловікові Михайлу, який загинув, при виконанні службового обов’язку.

З жовтня 2021 року сестра перебувала у відрядженні в місті Маріуполь Донецької області.

Саме там застала її війна. Разом зі своїми побратимами, виїхали на завод « Азовсталь».

Приїхавши на завод, Таня виконувала різного роду роботу: допомагала на кухні, несла чергування на зв’язку. Вона знала, що від зв’язківця залежало дуже багато – вчасно попередити про масований удар, відправити боєприпаси на позиції.

Пізніше, коли окупанти обстрілювали завод з неба, моря, землі, хлопців забрали на позиції, а дівчата залишалися в тилу, допомагали   пораненим.

18 травня за наказом Головнокомандувача В. Зеленського, весь особовий склад, з метою збереження життя, вийшов із заводу « Азовсталь» та здався в полон. Прийшовши російську фільтрацію, Таню повезли у Волноваську  колонію міста Оленівки.

Там, взявши автобіографічні дані та відбитки пальців, фотографії з різних ракурсів, дівчат відвели в ДІЗО, а хлопців – у бараки.

У камері, яка була призначена на шість місць, їх було двадцять сім. Спали просто на кам’яній підлозі. Не було нормальних умов для життя: холод,  голод, бруд, цвіль; без засобів особистої гігієни, не дозволяли приймати душ, виходити на свіже повітря. Двічі на день проводилося шикування та  обшуки, шукали сторонні предмети.

Їжа була неякісна та  неповноцінна. Медичне забезпечення  відсутнє.

Із сестрою проводили слідчі дії: принижували морально та психологічно, проводили дезінформацію, схиляли перейти на сторону окупантів. На допитах  запитували, що вона робила на заводі «Азовсталь», яка там є зброя та боєприпаси, хто і звідки її поставляє? Що вона чула про ті військові підрозділи, які були сформовані в період 2014-2022 роках.

Тетяна, педагог за освітою,  патріотка за покликанням, згадувала  в камері пророчі слова В. Стуса, В.Симоненка, безсмертного Т.Шевченка.

Про вільну Україну, сильну європейську державу думала Таня,  сидячи в  Оленівці. Всю документацію, яку давали підписувати, не мала можливості прочитати. Але твердо вірила, що нічого не зробить на шкоду своїй  країні.

Багато разів жінкам робили флюорографію та забори крові, а до чоловіків примінялась фізична сила:  прив’язували   скотчем до стільців, били ногами, електрошокерами, арматурою, палицями, відрізали ножем куски м’яса, підвішували вниз головою. 1 жовтня  сестричку перевезли до Борисоглібська Воронезької області.

Побутові умови тут були кращі та ставлення окупантів було дуже жорстоким: до неї ставились як до ворога – били, заставляли співати Гімн росії, цькували собаками, не давали сідати по 16 годин на добу.

Полон не зламав мужню українку, бо українкою вона народилася, нею і залишиться, бо в серці «має те, що не вмирає»… Сестричка вижила і вистояла, не дивлячись на щоденні побиття і погрози  розстріляти.

15 жовтня 2022 року Тетяну повезли в місто Таганрог, щоб провести обмін полоненими. 17 жовтня вона ступила ногою на рідну землю. Пройшовши реабілітацію в м. Дніпро, вона продовжувала нести службу у м. Червоноград  Львівської області.

З 2019 року Таня учасниця бойових дій.

Здавалось би, живи і радій. Та доля знов випробовує сестру на міцність. Лікарі діагностували онкологію. Переживши бомбардування «Азовсталі», катування в полоні, зберігши при цьому незламність духу, Таня, горда, непохитна і нескорена, разом із українським народом, продовжує боротьбу із підступним, жорстоким, злим ворогом . Разом вони обов’язково переможуть.

Я на своїх уроках  виховую в учнів почуття патріотизму, пошани і вдячності; розповідаю їм про стійкість і героїзм, самовіддану любов до рідної землі, до України – неньки, до людей, які віддали і продовжують віддавати найдорожче - своє життя, за нас, за майбутнє Батьківщини.

Слава Україні! Героям Слава!