У той день я була вдома, зранку прокинулась і почула розмову батьків, що розпочалася війна. Через те, що не було світла, було складно тримати зв'язок із рідними. Та й треба було ходити за їжею, але це стало дуже небезпечно. А в магазинах, які ще працювали, потрібна була готівка, яку можна було зняти тільки у центрі міста. Наш тато завжди намагався шукати точки, де продають їжу. А голова ОСББ купувала їжу за кошти людей, які вони сплатили за квартиру та роздавала людям. Іноді дуже хотілося солодкого…

Шокувала подія, коли на іншому районі міста осколки повбивали людей. Потім я боялася виходити на вулицю.

Ми не виїжджали зі свого міста, хоча воно було в окупації. А у 2022 році з 29 березня ми протягом двох місяців жили на іншій квартирі, бо у нас в кімнаті була діра від міни.

Коли ми жили на квартирі, нам з сестрою тероборонець дав по цукерці і це було дуже мило. Я йому дуже вдячна.

Про війну найбільше нагадує обірваний пінопласт на стіні, який майже весь злетів від ударної хвилі та мій шкільний рюкзак, який завжди був при мені.