Я жила в Пологах, а тоді втекла до Запоріжжя. Мені 77 років, я вже старенька. А до війни я поховала сина й двох онуків.

В перший день війни вдома була. В мене своя хата. Пам’ятаю, як стріляли, як я тікала, як біля мене штаб організували. Через дорогу була велика хата - окупанти зайняли її й там був їхній штаб. Особисто я з ними не говорила. Тільки стрілянину весь час була: там розвалили хату, там… А на іншій даху нема. Так страшно було!

Моя онучка домовилася з тими, що вивозять. Я почекала їх, мене забрали й вивезли. А тут дочка мене зустріла. 

Уже два тижні я нічого не знаю про свою хату. Що там в ній робиться, чи не зайняли її - не знаю. 

У мене на город був приліт, але нічого не пошкодило, може, дах побило, а так-то стоїть хата. 

Ми віримо Зеленському. Спасибі йому! Так він узявся, так веде Україну! Можливо, вже менше залишилося терпіти, ніж перетерпіли.