Рибалко Дарʼя

1 курс, Сумський фаховий медичний коледж

Вчителька, яка надихнула на написання – Ляшенко Людмила Іванівна

Війна. Моя історія

23 лютого…місто Суми… Звичайний вечір. Я готуюсь до самостійної роботи з фізики... Лягаю спати з нетерпінням чекаючи наступного дня.

5 ранку 24 лютого…я чую страшенний грюкіт. Йду у кімнату до мами…вона біля вікна. Я підхожу і бачу колону українських танків. Нічого не розуміючи, ми стоїмо і рахуємо. Їх було близько п’ятидесяти. Я відчувала страх. Але навіть не підозрювала, що відбувається. Мама зателефонує бабусі. Вона з села Комишанка, що під Сумами. Не вислухавши маму, бабуся сказала: “Почалась війна”. Я відчула страх і холод. Ми не знали, що робити. Але швидко почали збирати тривожну валізу. Прийняли рішення поки залишитися вдома.

У нас у будинку є підвал. Там зберігається консервація.

Під час тривоги ми перебували там. Там було дуже холодно і страшно. Щоб хоч трохи вберігтися від морозів ми вдягали по 2 курточки.

27 лютого… День Народження моєї сестри. Прилавки магазинів пусті. У маленькому магазинчику ми знайшли тістечка. Вони були не дуже свіжі, але вибору не було. Мені було дуже шкода, що такий день, який буває раз у рік пройшов саме так.

День коли мені здалося, що він останній у моєму житті… Вибух був дуже близько. Здригнулась земля. Ми швидко зпустилися у підвал. Було дуже страшно.

8 березня… Ми вирішили виїхати за кордон. Дорога була дуже важка.

16 годин ми їхали автобусом до Черкащини. Там нас поселили у школі. Пробули 3 дні. Спали на підлозі. Потім нам повідомили, що є електричка до Львова. Ми одразу погодились. У електричці ми їхали стоячи 19 годин. Зі Львова ми замовили автобус до Угорщини. А звідти до Словаччини. Саме там ми і зупинились.

18 листопада 2023 рік…Війна триває.