Наша історія розпочалася 24 січня [2015 року]. Досі дуже важко про це говорити. Усі знають про трагічні події в [районі] Східний, де ми живемо. Після цього почалися великі проблеми з дитиною. У неї був такий переляк, що ми лягали і засинали тільки при світлі, ховалися при кожному шумі-шереху під ліжко.
Я була на роботі, дитина перебувала з чоловіком. Може, переляк трапився ще й від того, що в нас усе скло в лоджії вилетіло, а лоджія – у кімнаті дитини. Після цього вона дуже довгий час не могла там перебувати.
Вона не могла ні на хвилину залишатися, ходила за мною хвостиком. Ми їхали на два дні, звичайно, коли не було світла, були в бабусі. Стан був – виїжджати. Але як же рідні? Як близькі? Як же робота, яка мені подобається? Домашній затишок, який створювався роками?
До цих трагічних подій найбільшою страшилкою Аріни був казковий персонаж – Баба-Яга. У нас товариська дівчинка, і ми якось взагалі ніколи нічого не боялися.
Я зрозуміла, що далі ми будемо продовжувати жити в цьому місті та в цьому районі. Це наше місто, наш район.
Дочка Аріна демонструє свої малюнки:
- Тут намальовано укриття від обстрілів. А це я теж малювала в школі. Тут чарівник, але у нього чарівна паличка, він всіх нас охороняє.
.png "«Я досі не вірю, що живу у часи війни»")
.png "«Я сидів у підвалі, коли тривали бої»")
.png "Імена")
