Мій син — дуже різностороння дитина: він захоплюється спортом, баскетболом, шахами та робототехнікою. Його надихають успіхи інших людей і добре ставлення до нього, а відштовхує байдужість та образи. Він справжній лідер: може і заспівати, і затанцювати, і організувати інших навколо себе. Його заповітна мрія — знайти справу до душі, якій він захоче присвятити життя.

Я одинока мама, і війна змусила нас повністю змінити звичний побут. На початку вторгнення я втратила роботу, і ми мусили переїхати в іншу, більш безпечну область. Ми жили біля об’єкта критичної інфраструктури, тому небезпека була занадто близько. Окрім жахів війни, сину довелося зіткнутися ще й з булінгом у новій школі, що стало для нас додатковим випробуванням.

Найстрашніший спогад — це коли перші три ракетні удари прийшлися на нашу вулицю. Зруйновані будинки, понівечена станція метро... Саме тоді ми зрозуміли, що залишатися неможливо. Зараз ми намагаємося жити далі, але ті події назавжди залишили слід у серці сина.