Моя донька дуже творча - вона гарно малює, любить слухати музику та проводити час на природі. Вона чутлива дитина, її дуже надихає тиха обстановка, а відштовхує грубість та непорозуміння з боку близьких. Найбільше вона мріє про те, щоб ніхто не хворів. Проте наше життя зараз зовсім не схоже на її мрії.

Коли почалася війна, ми нікуди не поїхали. Сиділи в бомбосховищі, намагаючись врятуватися від обстрілів. У нашу квартиру був приліт снаряда - вибило всі три вікна. Майже рік ми жили з вікнами, забитими дощечками, і лише нещодавно змогли повернутися у власне помешкання. Ми всі стали погано спати, нервово реагуємо на кожен гучний звук. Я маю інвалідність по зору, чоловік після черепно-мозкової травми не може працювати. У доньки через війну дуже слабка психіка, а фінансової спроможності відправити її на відпочинок ми просто не маємо.

Найстрашнішим моментом став початок війни, коли уламок ракети прилетів прямо до нашого будинку. Донька бачила вибите скло, бачила руйнування. Дякувати Богу, рідні живі, але цей страх тепер назавжди з нами. Ми нікуди не виїжджали і продовжуємо нести цей важкий тягар війни разом.