Ми з сім'єю жили в місті Харків, поблизу центру міста. Після численних обстрілів ракетами ми вирішили переїхати до батьків, трохи подалі від центру, сподіваючись, що в приватному будинку буде безпечніше. Там також було бомбосховище ближче. Однак, через близькість Харкова до кордону з країною-агресором, сиренам мало часу, щоб зреагувати перед прильотом ракет.

31 березня 2022 року ми пройшли повз палац Залізничник, у який прилетіла ракета. Ми знаходились всього в ста метрах від місця вибуху. Дякуючи Богу, ми встигли втекти, і вибухова хвиля нас не накрила, але наша донька відчула дуже сильний стрес.

11 квітня 2022 року ми з чоловіком вирушили до магазину за гуманітарними продуктами, залишивши доньку під наглядом дідуся та бабусі. Стоячи у черзі почули вибухи, і ми не могли зв'язатися з ними через телефон, не було зв’язку. Ми залишили все і вирушили до них.

У дворі моїх батьків снаряд від артобстрілу приземлився та вибухнув, але вони заздалегідь встигли спуститися у підвал під будинком. Донька знову пережила страх та стрес.

Після цих подій ми зібрали всі необхідні речі і переїхали до міста Кременчук, що в Полтавській області, де ми і зараз проживаємо як тимчасово переміщені особи, уникаючи обстрілів та ракет.

На згадку про трагічні події залишився уламок від ракети…