Мені 68 років, я пенсіонерка з міста Слов’янськ. Для мене 2014 рік був дуже тяжкий. Тоді мій чоловік захворів і помер.

Початок цієї війни я зустріла вдома. Потім поїхала до доньки в село, там ми попали під сильний обстріл. 

Коли почали село обстрілювати, то летіли і снаряди, і дрони. Страшно було, звісно. У доньки корову вбило снарядом, страшно було дуже.

Нас евакуювали в Черкаську область, а згодом ми повернулися додому. Донька повернулася в село, а я до себе поїхала. Я отримую пенсію, субсидію, гуманітарну допомогу видають. Коли ми були в доньки у Маяках, там було важче. 

Хочеться, щоб війна закінчилась швидше. А як получиться - не знаю. Дай Бог нашим захисникам здоров’я, щоб вони нас швидше звільнили.