Добре пам’ятаю перший день війни. Ніколи не забуду, коли в нас повз вікна танки йшли. Це було у 2014 році. Ми біля траси живемо, і всі танки йшли повз наші вікна. Я ніколи танків не бачила, дуже страшно було. Нам тут натякали: готуйтеся, війна буде. Ми думали, це жарти...
Під час обстрілів ховалися в підвалі в сусіда. Він поїхав до Дружківки, а ми в нього в підвалі ховалися, коли бомбили. Тоді я з чоловіком проживала. А на вулиці Леніна в нас у селищі жила дочка із зятем і двома дітками. У них у цьому ж році розбомбили будинок, вони втекли до Дзержинська та в Макіївці жили. А зараз їх немає, обох у минулому році поховали. Він помер від коронавірусу, а вона через пів року потонула. Мабуть, серце в воді схопило. І в нас залишилися двоє онуків, 16 і 6 років. Живуть з опікунами.
У нас будинок постраждав у минулому році, рік уже чекаємо ремонту – у коридорі все затікає. Після бомбардування весь фундамент облетів. У минулому році ми написали заяву на ремонт. Поки обіцяють приїхати дах відремонтувати, але я не знаю, коли це буде. Начебто, у кінці липня, якщо бригада приїде. Коли злива, ми корита й відра вже не знаємо, куди ставити.
Фінансове становище в нас дуже погане, тому що багато грошей на ліки йде. Я і до війни хворіла, а після війни без кінця в лікарнях лежала. А зараз після похорону я взагалі з дому не виходжу. Чоловік за дорученням пенсію ходить отримувати, а якщо кудись їду, я наймаю машину. Дуже погано зараз.
Хочеться кудись виїхати в тихе місце. А з іншого боку, ми тут прожили стільки років, і діти поховані тут. Тому ми мріємо тільки, щоб швидше закінчилася війна. Уже нічого не радує, аби тільки закінчилася війна швидше.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.