Гонтар Діана, 14 років, учениця Шипувацького ліцею імені І.М. Заболотного Великобурлуцької селищної ради, с. Шипувате, Харківська обл.

Конкурс есе "Один день"

Коли почалась війна, я була маленькою, і тому повністю не усвідомлювала цього. Дізналася про події на Сході країни я з новин, коли дикторка з телебачення говорила про загиблих.

У мої родині, на щастя, немає воїнів, які захищають країну та народ, тому я не можу гостро відчувати емоції, які переповнюють батьків, дружин, дітей.

Але, я дуже хвилююся, коли з екрана телевізора бачу заплакані очі людей, переглядаю повідомлення з фронту про кількість загиблих та обстрілів.

Мені стає дуже боляче. Я не розумію, чому у світі так відбувається, звідки беруться у людей злість та ненависть, що вони вбивають?!

Мене також хвилює доля дітей, які перебувають на лініях зіткнення військ. Я розумію, що в них немає можливості ні спокійно жити, ні навчатися. У них украли щасливе, мирне дитинство.

Мир для мене – це стан спокою, коли я впевнено, без страху, можу повертатися в рідну домівку, де на мене чекає сім’я; коли я займаюся справами, які мені до душі, коли співаю пісні про рідну землю й планую своє майбутнє, коли я творю.

Поет В. Сосюра, який був родом із того регіону, писав: «Це так як дихати – любити Батьківщину».

Я люблю свою Батьківщину, свій нескорений народ і вдячна воїнам, які оберігають наш спокій, мирну працю та наше життя.

Я захоплююсь їхньою мужністю, рішучістю, силою волі і бажаю, щоб всі вони повернулися живими. Мир Україні!