Мені 67 років. Маю сина, доньку й чотирьох онуків. Я вже пенсіонерка, але, якби мені дали зброю, то я пішла б захищати свій дім. Я сильна духом. Мій батько воював. 

Я думала, що після подій чотирнадцятого року нас не торкнеться війна. Тоді ледь не посивіла, і от - знову обстріли. Найтяжче від того, що люди гинуть. Усе можна відбудувати, а людські життя не повернути. 

Я отримую гуманітарну допомогу. Воду можна набрати у церкві. Якщо ситуація погіршиться, доведеться виїжджати. Поки що й діти тут. Тримаємося, надіємося на краще. Молюся за солдатів і за президента, щоб усі були живі й здорові, щоб усе було добре. 

Мені серце підказує, що війна незабаром закінчиться. Хочу, щоб діти та онуки більше не бачили війни.