Наталія Владиславівна відчуває підвищену відповідальність за хворого чоловіка та не залишає його надовго. Життя з початком війни стало тривожним і одноманітним.

Навіть коли стріляли, ми з чоловіком сиділи в квартирі на шостому поверсі. У чоловіка хворе серце, задишка, він дуже нервовий, всього боїться. А я себе на хороше налаштовую. Ми живемо вдвох.

Коли у нас з'явилися військові, страшно було: що буде далі? Внуки гуляли на вулиці і дуже лякалися, коли бачили людей з автоматами. А потім почалися бомбардування. Коли сильно стріляли, ми вдома були. Я швиденько в магазині скуплюсь і додому. Сидимо з чоловіком, чекаємо, боїмося.

Живемо зараз набагато гірше та тривожніше. Раніше хоч їздили відпочивати, а цього року вирвалися на Азовське море лише на три дні. Сидимо цілими днями вдома. Сходжу в магазин, погодую собачку і сиджу в хаті. Від чоловіка не можу відійти, у нього можуть бути напади.

Рінат Ахметов давав нам гуманітарну допомогу, добре вона нам допомогла, бо пенсія мала. Ще Червоний Хрест допомагає тим, кому за 75. Якась організація повністю відбудувала садок, який стояв розбитий. Дякуємо всім, хто допомагає.

Я мрію, щоби онуки вивчилися. І дай Боже, хоч би наступного року повезти їх на море.