Бороган Марія, 1 курс, Одеське вище професійне училище морського туристичного сервіса

Вчитель, що надихнув на написання есе - Грізан Інна Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Почнемо з першого дня війни. Це сталося 24 лютого 2022 року. Я прокинулася рано-вранці від дивних страшних звуків. Мені кажуть, що почалася війна. Моїми першими емоціями були шок і страх. Я не могла повірити, що таке могло статися в ХХІ столітті. Моєї мами на той час не було вдома, і мені з сестрою довелося збирати речі і швидко  їхати до неї. В той час, коли ми зустрілися з мамою,  зателефонували наші родичі і  сказали, що вони будуть виїжджати з міста.

Ми вирішили, що теж повинні поїхати з ними.

Приїхали до маминого села Дмитрівка, в якому вона провела все своє дитинство. Воно знаходиться в Болградському районі Одеської області. Їхали до нього приблизно шість годин. У будинку, у якому ми жили, нічого не було. З їжею та  іншими речами нам допомагали сусіди, родичі і знайомі нашої мами. Там ми прожили три місяці, але потім все ж таки вирішили повернутися назад в Одесу.

Пам’ятаю перший день, коли ми повернулися до міста. Я сильно скучила за своєю родиною, тому була дуже рада, коли ми всі зустрілися.

Емоції на той час були змішані: радість від зустрічі і одночасно страх від сирен повітряної тривоги, вибухів і невтішних новин з телеграм каналів і телебачення. Проходили дні і поступово ми почали звикати до такого життя. Приблизно одинадцять місяців ми жили у нашої тітки вдома, а потім вирішили, що краще винайняти квартиру і жити окремо.

Ось уже рік і п’ять місяців ми живемо в орендованій квартирі на дев’ятому поверсі. Під час тривоги і вибухів ми не спускаємося у бомбосховище, а просто виходимо у коридор.

Ми, як і всі люди в країні, звикли до таких умов життя. Але життя продовжується, і нам всім треба робити свою  справу. За ці 1000 днів я закінчила дев’ятий клас школи, отримала атестат і вступила до Одеського вищого професійного училища морського туристичного сервісу за спеціальністю «Кухар судновий. Офіціант судновий». Вчуся вже два місяці. Хоч іноді буває складно, але мені навчання подобається.

Я вже навіть ходжу на практику до ресторану і там багато чому  навчилася.

За всі ці страшні дні війни я звикла до всіх звуків повітряних тривог, вибухів, новин. Ми ніби дуже швидко подорослішали, цінуємо кожну мить життя, стали більш відповідальними. Вже сприймаємо страшну інформацію не так різко, не так емоційно. Навчилися правилам поведінки під час війни. Моя сім’я, коли є можливість, намагається допомагати Збройним силам України. І найбільше чого я хочу, про що мрію і що мене зробить дуже щасливою – день, коли закінчиться війна і настане мир.

Ось тоді для мене, для моєї сім’ї, для всіх людей нашої країни настануть найкращі дні. Запанує добро і щастя. Слава Україні!!!