Бороган Дар’я, 1 курс, Одеське вище професійне училище морського туристичного сервісу 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Грізан Інна Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Перший день війни. Це був четверг 24 лютого 2022 року. Пам'ятаю, що ми прокинулися від гучного вибуху недалеко від нашого будинку. Було дуже страшно, бо вдома була тільки моя тітка та сестра. Ми подзвонили мамі і вона сказала, щоб ми зібрали усі документи, деякий одяг та їхати до неї. Врешті-решт ми зустрілися і наші родичі запропонувала нам з ними виїхати з міста. Ми погодились.

А поїхали ми в село, де все дитинство жила моя мама, село Дмитрівка Болградського району Одеської області.

Там зовсім не в зручних умовах ми прожили 3 місяці. Було дуже складно, бо давно в тому домі ніхто не жив, проте нам дуже допомагали родичі та сусіди. Вони приносили і картоплю, і закрутки, і свіжу домашню випічку.

Незважаючи на всі страшні новини, ми все ж таки вирішили повернутися в місто. Було дуже радісно повернутися до рідної Одеси, до усіх наших  родичів.

Однак, перші дні перебування в місті були страшними. Майже кожної ночі нас лякали звуки сирен, вибухів, пострілів, через що нам доводилося спускатися в бомбосховище. Але, як і всі люди, ми поступово звикли до таких умов. Майже цілий рік ми з моєю сім'єю жили разом з тіткою, а потім вирішили вийняти квартиру і жити окремо. І ось уже рік і 5 місяці ми живемо на 9 поверсі в орендованій квартирі. Під час тривог ми іноді нікуди не спускаємося, а просто виходимо в коридор. 

Але, коли встигаємо за часом, біжимо до бомбосховища. Як говорить моя мама: «Береженого і Бог береже.»

З моменту початку війни, ми з сестрою закінчили девять класів та отримали атестати з відзнакою. Звичайно було складно вчитися, але ми впоралися. Ще з дитинства нашою мрією було стати кухарями. Тому ми вирішили здійснити свою мрію та вступити в Одеське професійне училище морського туристичного сервісу за спеціальністю “Кухар судновий. Офіціант судновий”. Ми пройшли тест з англійської мови, співбесіду і вже два місяці вчимося на професію нашої мрії. На диво, вчитися поки не складно. Ми навіть вже проходимо практику в ресторані неподалік від нашого будинку.

Нам все дуже подобається. Нові емоції, знайомства, люди і відносини.

Отже, ці 1000 днів війни були досить важкими для всіх, особливо для наших захисників. Я навіть не можу уявити наскільки їм складно. Моя сім'я кожного разу, як є можливість, намагається підтримувати наші Збройні сили України. Всі ми вже звикли до всіх тих страшних явищ та новин, що відбуваються. Тому, найбільше, чого ми хочемо, щоб ця клята війна закічилася та настав довгоочікуваний мир. Слава Україні!