Війна застала нас у Степногірську. Мені 33 роки, є син і донька. Чоловік зараз військовослужбовець. Спочатку нам не вірилось, що війна почалась. Потім, коли побачили прильоти, то повірили. Звісно, страшно було.

18 березня 2022 року прилетіло прямо біля будинку - тоді ми й вирішили виїхати. Поїхали ми спочатку в Німеччину, а потім повернулися в Запорізький район.

Шокувало, коли помирали невинні діти, люди. Те, що страждають невинні, мене шокує.

Ми сподівалися, що це ненадовго - на декілька тижнів, а війна вже декілька років іде. Хотілося б, щоб вона швидше закінчилася.

Майбутнє хочу бачити без війни, з мирним життям. Щоб діти були здорові, працювали школи, дитячі садки, а в нас була робота.