Я зранку прокинулася і дізналася з інтернету, що почалася війна. Не знала, що робити. Ми з дитиною зібралися, поїхали до батьків. Так разом живемо до сьогоднішнього дня. Я не можу кинути батьків, тому тут і сидимо.

Мене найбільше шокувало, коли вдарили по Краматорську, по вокзалу. Я знаю, там багато людей чекали на евакуацію. Це було дуже важко пережити.

Найбільша для мене трудність – це фінансова. Я залишилася без роботи, і як бачу, в Слов’янську немає ніякої перспективи. Живемо з батьками на їхню пенсію. Не знаю, що буде далі. Дуже велика подяка Фонду Ріната Ахметова, де я отримувала допомогу на дитину. У батьків вода своя, їжу деяку купуємо, і видають допомогу гуманітарну. Багато чого не вистачає, і дрів не вистачає, бо топити взимку треба. Важко зараз жити.

Іноді по місту прилітає, це дає свій відбиток на психіці. Страшно, і дитина нічого хорошого не бачить. Що буде далі - не знаю, навіть не знаю, що страшніше: те, що зараз, чи те, що буде після війни.